Тренер збірної – це така посада, що всі чекають, коли ти «обіср**ся», – Антон Нікулін

У 2020 році на Олімпійських Іграх вперше буде представлене спортивне карате. Чоловіки та жінки будуть представлені у тільки трьох вагових категоріях. 2019 рік стане ключовим для українських каратистів у відборі. Про здобуття ліцензій на Олімпійські ігри, карате як вид спорту, конкуренцію та принципи відбору до збірної України ми поговорили із головним тренером збірної України Антоном Нікуліним.

Антон Нікулін є одним із засновників клубу професійних видів єдиноборств «Юніон» та працює начальником Управління молоді та спорту Львова. Він любить слухати класичну музику та читає багато профільної літератури. Захоплюється вивченням спортивної психології, бо в Україні бракує спеціалістів. Саме цим напрямком він хоче зайнятись після закінчення тренерської роботи.

У першій частині інтерв’ю Антон Нікулін розповів про свій прихід у карате, пропозиції від кримінальних структур, початок тренерської роботи, головного мотиватора, патріотизм і скільки часу планує бути головним у збірній України.

– Ви народились у сім’ї військового.
– Тато відслужив в Афганістані і його відправили служити до Івано-Франківська. Потім був Львів та Мукачево.

– Не хотіли піти по стопах батька?
– Мама завжди була проти та говорила – будь-ким, тільки не військовим. Вона теж з сім’ї військових, і не хотіла такої долі. Але все одно, воно сталось, як сталось, і я все життя працюю з військовими на військовій базі, та є працівником міністерства оборони (цивільний).

– Хто і коли привів на секцію карате?
– Це було на Сихові (найбільший мікрорайон Львова – прим. авт.). Брат мій пішов в перший клас. В нього був «колєга», в якого тато викладав карате. Це був мій перший тренер Сергій Семенович Топольський. Я спробував, якщо не помиляюсь, у 98 школі, і потім все так пішло, пішло. Потім я поміняв тренера. Хотів більшого, і переїхав тренуватись на СКА. Володимир Юрійович Гуляєв був наступним тренером. Далі доля зв’язала з Валерієм Васильовичем Галаном. Це такий відомий спеціаліст в Україні. Він жив в Чернівцях. Досить потужний бізнесмен. Досі спілкуємось. Колишній тренер збірної.

Читайте також: Карате, як фехтування – треба чітко відчути дистанцію, момент та завдати удар, – Катерина Крива

– Як батьки поставились до такого захоплення?
– Цілком нормально. Так сталось, що тато досить рано пішов із сім’ї. Фактично я ріс з мамою і братом. Тому це заняття відволікало від всього. І від вулиці зокрема.

– Романтика 90-х років вплинула на розвиток карате в Україні?

Всі ці фільми спонукали людей до цього, хотілось займатись карате. Але коли вже почав займатись, то дізнався так багато нюансів. Карате є настільки різне. Я вибрав найважчий вид – олімпійське карате (тепер олімпійське), де є високий рівень конкуренції. Всі інші версії, не хочу нікого образити, але називаю конкурсом домогосподарок. Там немає великої конкуренції.

– Які Ваші здобутки як спортсмена?
– Я майстер спорту міжнародного класу. Можна було і заслуженим ставати, але були свої проблеми. Тоді не було поняття олімпійське карате, тільки стильове. Був призером чемпіонату світу та Європи.

– Коли визначились, що карате стане основним видом діяльності?
– Я ніколи не звертав увагу на такі моменти. Просто те, що роблю, хочу робити найкраще. Це і було рушійною силою.

– Не було бажання покинути?
– Ні! Це той вид спорту, у порівнянні з іншими, який має певний гандикап, бо він є спортом комерційним. Нам пощастило, що ми не інтегрувались в ДЮСШ, і комерціалізація дала йому можливість швидко розвиватись. Якби ми були в ДЮСШ, то не було б такого розвитку як зараз.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *